Відгуки на книгу від наших захисників завжди приємність. Дякую, Иван Петренко і повертайтесь швидше додому з перемогою над підступним ворогом!

Иван Петренко
6 ч. ·

Відгук на книгу пані Світлани Талан «Зловити промінь щастя».
Я боєць ЗСУ. Маю бути твердим та суворим, як бойові машини поруч. Мене хвилює тема сучасної війни, долі людей, життя яких пройшло скрізь решето цих подій. Але, іноді я помічаю, як військові лагідно розмовляють зі стальним велетнем, просять не ображатись, коли хтось каже погане слово, або коли залізний кінь вередує. І ніжно гладять його рукою. Тож і ми можемо бути інколи сентиментальні.
Я вже читав твори пані Світлани Талан за сучасні події. Тепер я мав прочитати роман про життя дітей тієї війни. Я мав відволіктися від теперішнього свого життя і зануритися у внутрішній світ звичайної дівчини – сільського вчителя. Хвилюватись її особистим життям і почуттями. Я мав думку, що не зможу дочитати роман, але Майстру слова вдалося неймовірне.
Починав читати із важкістю. Сторінку на день. Розповідь була про хоча і нелегке, але життя цивільних людей. Одразу був здивований таким бідним життям селян в Радянському Союзі, навіть перед війною.
Робив велику перерву у читанні, але змушував себе продовжувати. У якусь мить я почав все глибше хвилюватись життям головної героїні роману- Марічки, звичайної дівчини з села. Я народився та виріс у великому місті і в селі був тільки влітку. Життя цієї дівчини мені нагадувало життя моєї бабусі.
Згодом, коли я почав на читання залишати увесь свій вільний від несення бойової служби час, мені прийшло на думку питання: чому я, дорослий чоловік, який служить у війську, так переймаюсь особистим життям юної студентки, а потім і жінки-вчителя? І відповідаю сам собі: - «бо роман писала справжній майстер свого діла».
Дуже вразила хоч і не повна, але зрада чоловіка головної героїні. Я глибоко відчував її біль, дуже хвилювався, читав через строки, щоб скоріше дізнатися, як все скінчиться. Хвилювання не давало спати в перервах між чергуванням. Дуже радів, навіть видихнув, коли вони порозумілися.
Тихо пішов Роман, чоловік Марічки. Опис відчуття втрати одразу не зміг читати – пропустив. Так сильно відчував почуття жінки… Біля нас війна, всі відчували біль того, коли хтось йде від нас назавжди. Але на війні ми, мабуть, стаємо більш товстошкірими, стають більш сховані наші почуття. Нас важко відкрити, але не для пані Світлани. Я повернувся до цих сторінок тільки тоді, коли дочитав роман до кінця.
Дякую Вам, пані, за ще одне прожите життя! Ви - справжній Майстер.